Церква з великої руїни

         24 вересня 1974 р. декретом Апостольської Столиці покликано до життя Греко-католицьку Церкву ва Слупську. Був це початок відродження зорганізованого релігійного життя ва Слупську. Для депортованих і розсіяних по Слупщині українців мало це не абияке значення. Так як усі греко-католики у Польщі, були вони від 1946 р. позбавлені єрархії, а згодом не тільки духовенства і свого обряду а й своєї землі та культури. Настали тяжкі часи асиміляції. Власті наказали навіть, щоб депортованих не називати «українцями», а лише «депортованими». Просто, українців з їх багатою духовною культурою мало вже не бути, мали стати поляками.

         В українському духовному і національному житті почесне місце займала Церква. Розуміли це комуністи, тому перші кроки репресій скеровано власне щодо неї. Ва Радянському Союзі, Румунії та Чехословаччині офіційно лікідовано Греко-католицьку Церкву. У Польщі її ліквідація мала наступити ва наслідок виселення українців на Радянську Україну. Тому з населенням депортовано греко-католицьких владик та більшість священиків. Крапку над «і» мала поставити Акція «Вісла». Однак на вигнанні дала про себе знати сила прив‘язання греко-католиків до свого обряду, що не доцінювали власті. Вірні, крім Хшанова, де правив о. М. Ріпецький, зустрічалися по хатах, де по-свойому молилися. Відродженню греко-католицького життя почали сприяти, часто й ініцювати, деякі з гостки депортованих з вірними священики. Внаслідок цього власті придумали план ліквідації греко-католицького питання ва наслідок перехроду греко-католиків на православія. Однак стремління до свого обряду було настільки міцне, що знівечило цей намір. На перешкоді цьому станули також священики, які використовуючи відлигу 1956 р. , добилися згоди комуністичних властей на греко-католицькі богослужіння. Усіпіх не був повним. Надалі офіційно не визнано існування Греко-католицької Церкви, а правити можна було тільки ва рамках Римо-католицького Костела. Однак від цього моменту почало відроджуватися іституціональне греко-католицьке життя у Польщі. Підкреслім, що великі у цьому заслуги по боці духовенства, а особливо отців: Василя Гриника, Мирослава Ріпецькогота та Степана Дзюбини. То власне завждяки вірним та її душпастирям Церква розвивалася та міцніла, хоча протидіяти цьому старалася комуністична влада.

         Спочатку перші станиці відкривалися по селах та маленьких містечках. Там буда більшість українців та й легше було отримати дозвіл. Згодом станиці почали відкриватися ва містах, де з сіл емігрували українці та й легше було всім доїхати. Така потреба існувала на Слупщині, де у 1947 р. поселено грубо понад 3 тис. українців. Перші старанння у цьому напрямі здійснив о. В. Гриник, а потім о. С. Дзюбина. Закінчилися вони успіхом 24 вересня 1974 р. Перші богослужіння відбувалися ва костелі Сестер Францисканок, а після трьох років ва костелі св. Яцека. Там, завдяки прихильності латинського пароха, греко-католицькі Богослужіння правилися через наступні 24 роки.

         Встановлення греко-католицької парафії ва Слупську створило сприятливі умови вірним до організації свого релігійного життя. Не мусіли вже виїжджати до інших місцевостей, щоб помолитися у своєму обряді, що безумовно ограничувало їх зв‘язок з Церквою, а зараз могли систематично, щонеділі, брати участь ва Богослужіннях. З 1975 р. почалися вести метрикальні книги. У цьому також році відбулося перше Святе Причастя до якого приступило лише двох хлопців.

         Обов‘язково треба згадати перших душпастирів. Були це отці Володимир Пирчак та Степан Дзюбина. Перший правив Богослужіння ва неділю, а другий ва свята. І так було до приходу молодого священика о. Зенона Дрозда ва 1978 р. Його енергійність та організіційний хист довели до зміцнення та розвитку парохії. Покликано церковний хор, почалася праця з молоддю. Завдяки о. Зенону люди повірили ва краще майбутнє своєї долі та Церкви. Однак 6 лютого 1980 р. Бог покликав до себе о. Зенона Дрозда. На похорон прибуло кілька тисяч людей не тільки зі Слупщини, але також з різних куточків Польщі, у тому й з Команьчи, де о. Зенон скоріше був парохом. Треба згадати, що діяльністю о. Зенона, та й його попередників і наступників, цікавилася служба безпеки, який розвиток греко-катоьцького життя не був, м’яко кажучи, до вподиби. На похороні записано не тільки всі промови, але також деякі розмови людей, а навіть реєстраційні номери авт.

         Смерть о. Зенона була великою втратою. Однак засіяне ним зерно розвивалося, що дозволило вірним перетривати несприятливий час. До Слупська почав знова доїжджати о. В. Пирчак, якому допомоагали отці Михайло Борис та Роман Врущак. І коли життя почало нормуватся, прийшов другий удар- помирає о. Михайло Борис. На його місце прийшов молодий о. Богдан Галушка та сестра Романа, які піклувалися вірними до приходу о. Петра Гудка ва 1985 р. Щойно висвячений священик виявив себе дуже добрим ораганізатором і скоро здобув довір‘я парохіян та молоді і студентів. Крім неділі почали правитися щоденні Богослужіння ва скоріше купленому житловому будинку, де отець зорганізував каплицю. Згадаймо, що о. Петру допомагали сестри Віторія і Константина. Навчив людей молебнів та акафістів, які співаються донині,почав відкривати перед вірними деякі первісні елементи нашого обряду. З тих причин вірні не хотіли погодитися з перенесенням о. Петра до Перемишля, що позначилося своєрідним протестом. Тому холодно прийнято його наступника о. Богдана Крупку, ЧСВВ. Однак час лікував міжусобиці то до помочі приділено о. Андрія Сороку. Оба підготували спільноту до великого торжества 1000-ліття Хрещення України. Так як і о. Петро так і його наступники були скоро відкликані зі Слупської парохії. Пригадаймо о. Петра перенесено після року ва 1986 р., о. Богдана після двох років, так само як й о. Дарія Вовка.

         Для слупської парафії зламним був 1990 р. Ва червні ва костелі св. Яцека Кир Іван Мартиняк рукоположив і впровадив у священство о. Богдана Панчака, який народився у Слупську, а зараз є настоятелем Духовної Семінарії у Любліні. Восени цього ж року парохію очолив о. Богдан Піпка. Від тоді почалася розвинута діяльність і зміцнювання парохії. Придбано чотири великі ікони, які Богослужінням надавали своєрідний вигляд та атмосферу. Як першим ва слупській парафії о. Богдан почав служити Йордан на ріці Слупії. З 1993 р. відкриваються станиці ва Барціні, Смолдзіні та Дембниці Кашубській, отцю приходить правити Богослужіння ва шістьох місцевостях. (Тільки ва 1996-1997 рр. допомагав йому о. Богдан Дрозд). Щойно ва 2000 р. станиці ва Славні та Барціні переймають інші священики. Ва червні 1997 р., ва 50 роковини акції «Вісла», ва костелі маряцькому ва Слупську Кир Теодор Майкович рукоположив і впровадив ва священство слупщанина о. Петра Барана, який зараз є парохом ва Білому Борі.

         Натовп праці не перешкодив о. Богдану у заходах роздобуття відповідного будинку на церкву. З початку місто Слупськ нічого доброго не пропонувало, але з часом переказало ва оренду порожній склад де колись зберігалося збіжжя. Ва 2002 р. парохія стала власником ділянок, на яких склад протягом п’ятьох років перетворився ва правдиву святиню. 19 червня 2004 р. ва 30 роковини існування слупської парохії відбулося посвячення Храму. На таку визначну подію прибули запрошені гості, а серед них Генеральний Консул України ва Ґданську Зіновій Куравський, Митрополит Іван Мартиняк, Єпископ Володимир Роман Ющак, ЧСВВ, віце міністр Внутрішніх Справ і Адміністрації Єжи Мазурек, віце-голова ОУП Генрик Колодій, Президент Слупська Мацєй Кобилінський, Голова Ради Міста Анна Боґуцька- Сковронська та 23 греко-катьолицьких священиків, 8 латинських, та православний і протестанський.

         Треба підкреслити, що ва будову заангажувалася ціла спільнота. Серед них слід згадати: Петра Гнатюка, Кристину Клемент, Івана Курака, Зенона Батруха, Володимира Гудка, Богдана Барну, Владислава Цимбалка, Богдана Кутеня, Юрія Терефенка, Андрія Лукачика, Антіна Вуйціка, Володимира Мазурчика, Івана Бучека, Тадея Федецького, Михайла Бедзика, Любомира Шрамов‘яка. Парафія зібрала 600 тис. зл., а вартість суспільної праці виконано на 200 тис. зл. Новий храм став також осередком культурно-освітнього життя громади. Ва підвалі церкви знаходиться велика світлиця зі сценою, класи до навчання української мови і катехези, кухня тощо. Які вміло і згідно використовуються Церквою і ОУП.

         І як говорять парохіяни: «Збудували ми церкву під покровом Івана Хрестителя, щоб не блукатися по польських костелах, не бути безпритульними, щоб не чутися небажаними гістьми у чийомусь храмі. Маємо врешті «свою хату» з власним порядком Богослужінь, де ми є господарями».